Заняття 4

Тема 4 (6 год). Ознайомлення з вирощуванням тварин (великої рогатої худоби, свиней, коней, овець); кількістю поголів’я, породами  тварин; способами утримання тварин; технологічними  процесами,  які використовують у тваринництві.

 Завдання:

 Розглянути методичні рекомендації, переглянути навчальні відеофільми та дати відповіді на питання

1. Які особливості вирощування та утримання великої рогатої худоби?

2. Які особливості вирощування та утримання свиней?

3. Які особливості вирощування та утримання коней?

4. Які особливості вирощування та утримання овець?

5. Назвати спільні технологічні процеси при вирощуванні та утриманні різних видів тварин

Методичні матеріали

Для ознайомлення із Тваринництвом Агропромхолдингу "Астарта Київ" перейдіть за покликанням

Для ознайомлення із Глобинським свинокомплексом перейдіть за покликанням

Утримання, годівля корів

Утримання корів. У тваринництві рік поділяють на два пері­оди: зимово-стійловий (205 — 210 днів) і літній (150 — 155 днів). У молочному і молочно-м’ясному скотарстві залежно від природно - економічних умов господарства застосовують такі системи утриман­ня корів: цілорічну стійлову, стійлово-пасовищну та стійлово- табірну.

Навчальний відеофільм: "Сучасна технологія виробництва молока"

 У районах з великою розораністю земель практикують стійлову чи стійлово-табірну систему. В разі першої тварин цілорічно утримують на прив’язі в закритих приміщеннях з обов’язковими щоденними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених біля приміщен. Друга система передбачає утримання в стійловий період у капітальних приміщеннях на прив’язі, а влітку тварин переводять до таборів, розміщених біля полів кормової сівозміни з культурами зеленого конвеєра. Протягом доби їм надають активний моціон.

Стійлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, які мають природні та штучні пасовища. Тварин утримують у приміщеннях, а влітку їх випасають на пасовищах неподалік від ферми.

Кращим варіантом є створення культурних пасовищ. Усю їхню площу розбивають на загони і згідно з графіком на них випасають худобу. На високопродуктивних штучних пасовищах на корову відводять 0,2 — 0,3, а на природних випасах — 0,5 — 1 га. Пасовищне утримання позитивно впливає на здоров’я, продуктивність та відтворні функції тварин.

У товарних і племінних господарствах для худоби молочних та комбінованих порід застосовують прив’язну систему утримання.

У приміщенні для кожної корови обладнують стійло, годівницю і автонапувалку  одну на два суміжні стійла. Найбільш поширені годівниці із задньою стінкою заввишки 70 см і пе­редньою 20 — 30 см. їхні переваги перед низькими полягають у тому, що корови не викидають кормів, не проходять уперед і не топчуть їх. Довжину стійла визначають вимірюванням косої довжини тулуба (від плечо-лопаткового з’єднання до сідничних горбів) плюс 7,5 см, а ширина становить 80 % його довжини.

Найбільш поширена у стійлах дерев’яна підлога. Для утеплення стійл і поліпшення гігієнічних умов утримання використовують підстилку (солому, торф, тирсу) з розрахунку 2 — 4 кг на корову за добу, яка вбирає вологу, шкідливі гази й запобігає забрудненню тварин.

Над стійлом кожної корови має бути табличка із зазначенням клички, ідентифікаційного номера, породи і породності, походження, дати народження, чергового отелення та продуктивності.

Прив’язне утримання дає можливість ретельно нормувати годівлю, роздоювати корів, спостерігати за станом здоров’я, проявом охоти, здійснювати догляд з урахуванням індивідуальних особливостей. Проте воно потребує значно більших затрат праці на роздавання кормів, доїння, видалення гною, проведення прогулянок.

Годівля тварин. Ефективне використання великої рогатої худоби передусім залежить від умов годівлі. В період доместикації вона пристосувалася до споживання і перетравлювання великої кількості соковитих і грубих кормів із значним умістом клітковини. Основни­ми соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими — солома, сіно (лучне, злакове, бобове), сінаж.

Тварини краще й апетитніше поїдають і перетравлюють соковиті корми. Поєднання їх із сіном сприяє оцтовокислому бродінню в рубці, завдяки якому підвищується вміст жиру в молоці. Згодовування ве­ликих даванок концентрованих кормів зумовлює підвищення інтенсивності пропіоновокислого бродіння і збільшення кількості пропіонової кислоти в рубці, що призводить до зниження жирності молока.

Послідовність роздавання кормів може бути різною. Проте найдоцільніше згодовувати спочатку концентровані, потім коренеплоди й силос і в останню чергу грубі корми. Невелику кількість певного корму розділяють на одну-дві даванки.

Годівля дійних корів. На фермах застосовують групову годівлю корів, а для високопродуктивних — індивідуальну. Відповідно до раціону корми видають на групу тварин і роздають залежно від продуктивності кожної. Даванки грубих і силосу за кількістю орієнтовно однакові, а концкормів та коренеплодів — згідно з рівнем надоїв. В основному поширене триразове роздавання кормів упродовж дня до або після доїння.

Норми годівлі дійним коровам визначають залежно від живої маси, продуктивності, віку й вгодованості. Після проведення контрольного доїння їх коригують відповідно до продуктивності тварин.

Утримання, годівля свиней

Основною є м’ясна відгодівля. Для неї придатний молодняк м’ясних та м’ясо-сальних порід свиней. Метою такого виду відгодівлі є отримання високоякісних туш за короткий період. При м’ясній відгодівлі від свиней за 5-8 місяців отримують молоду соковиту свинину, що придатна для приготування копчених продуктів. Технологією відгодівлі передбачається два види комбікормів - перший (гровер) із переведення на відгодівлю до живої маси 70 кг, другий (фінішер) із 70 кг до завершення відгодівлі з живою масою 100-120 кг.

Навчальний відеофільм: "Технологія вирощування та утримання свиней"

Для беконної відгодівлі використовують тварин беконних та частково м’ясних порід свиней. На беконну відгодівлю тварин переводять у віці 2-2,5 міс. Період відгодівлі триває у межах 4-4,5 міс. При зменшенні періоду відгодівлі знижується якість продукції, при збільшенні - зростає відсоток жирової тканини в тушах.

До жирних кондицій відгодовують в основному вибракуваних свиноматок. Період такої відгодівлі завершується при зменшенні середньодобових приростів нижче 600 г.

Відгодівля при повному циклі

Підприємства з виробництва свинини можуть ґрунтуватись на повному циклі виробництва або бути спеціалізованими за окремим напрямом. Більша частина свинарських господарств в Україні базується на замкненому (повному) циклі виробництва - з отриманням поросят на основі власного маточного стада, подальшим дорощуванням та відгодівлею молодняку і по досягненні ним здавальної кондиції, реалізацією його на м’ясопереробні підприємства (рідше проведення забою на підприємстві). Зі спеціалізованих господарств основними є підприємства, що проводять закупівлю поросят з живою масою 10-30 кг і подальшою їх відгодівлею з метою реалізації на м’ясопереробні підприємства. Якщо при спеціалізації на відгодівлі господарство повинно мати лише приміщення для відгодівлі, то при замкненому циклі господарство повинно мати наступні приміщення:кнурятник; цехи для холостих, умовно-поросних та поросних свиноматок; маточник; цех дорощування; цех відгодівлі; цех ремонтного молодняку.

Різні технології виробництва свинини

В Україні виробництво свинини відбувається за трьома основними технологіями - трифазною, двофазною та однофазною.

Трифазна технологія виробництва свинини є традиційною для нашої країни та полягає у тому, що поросят після підсисного періоду переводять до інших станків (спеціалізованих приміщень) для дорощування, де утримуються до завершення періоду, і після цього переводяться до станків (спеціалізованого приміщення) з відгодівлі.

При двофазній технології поросята знаходяться у тому ж станку протягом підсисного періоду та періоду дорощування. На відгодівлю вони переводяться в інші станки чи інше приміщення. Ця технологія може бути впровадженою в невеликих та середніх за розміром господарствах.

Однофазна технологія полягає у тому, що поросята від народження до завершення періоду відгодівлі знаходяться в одному цеху (станку чи приміщенні). Така технологія може бути використана в невеликих господарствах, однак є складною в організації для великих господарств.

Трифазна технологія виробництва свинини є найбільш розповсюдженою та популярною в Україні, поряд з нею у господарствах, де планують провести суттєве нарощування поголів’я без значних капіталовкладень впроваджують для додаткового поголів’я і двофазну технологію виробництва свинини. Дещо рідше використовується і однофазна технологія виробництва свинини.

При двофазній технології виробництва свинини також можна дотримуватись принципів «все пусто - все зайнято», за рахунок формування груп свиноматок за фізіологічним станом. Після відлучення свиноматки переводяться в інше приміщення, саме ж відлучення намагаються проводити одномоментно - з метою спрощення формування груп свиноматок у цеху відтворення. Інтенсивність використання свиноматок при двофазній та трифазній технологіях подібні, отже при обох технологіях можуть бути проведені ранні відлучення й отримано по 2-2,2 опороси на рік від свиноматки. При двофазній технології виробництва свинини поросята при переведенні в інший цех можуть бути перегруповані, однак може бути використаний і погніздовий принцип вирощування чи відгодівлі. Хоча перегрупування викликає додатковий технологічний стрес та тимчасове уповільнення росту тварин за рахунок формування ієрархічної піраміди та пов’язаними з цим негативними наслідками, формування груп тварин подібних за вагою зазвичай виправдовує себе.

Технологія утримання. Важливим моментом при вирощуванні та відгодівлі свиней є технологія утримання. Основною технологією на вирощуванні та відгодівлі є утримання свиней на бетонних решітчастих підлогах над гноєнакопичувальними ваннами. Ця технологія прийшла на зміну утриманню на суцільних бетонних підлогах із суцільним настилом з дерев’яних, пластикових чи інших матеріалів та видаленням гною за допомогою транспортерів різного виробництва.

Перевагами утримання на бетонних решітчастих підлогах є зменшення витрат праці операторів, створення кращого гігієнічного стану в станках, приміщеннях та території господарств в цілому, економія електроенергії за рахунок самопливного видалення гною за утворення тиску в каналізаційних системах під час відкриття шиберів. Окрім цього, велике значення має накопичення важких газів не на рівні тварин, а під підлогою, що для цехів вирощування та відгодівлі є дуже важливим моментом, адже щільність утримання тварин у таких приміщеннях зазвичай дуже висока. Разом з тим, комбінування суцільної та решітчастої підлоги дає можливість розподіляти станки для утримання свиней на різні зони - відпочинку, кормову та закалювання, що, в свою чергу, відображається на загальному гігієнічному стані в межах станків. Для цієї технології утримання розроблено цілий ряд обладнання, значна кількість як вітчизняних так і іноземних фірм займається як будівництвом нових приміщень так і реконструкцією існуючих під технологію утримання на бетонних решітчастих підлогах з різними технологічними рішеннями та різним технологічним обладнанням.

Окрім цих основних технологій утримання свиней в Україні, останнє десятиріччя також отримала розповсюдження так звана альтернативна (канадська) технологія утримання свиней, що полягає в утриманні свиней крупними однорідними групами на глибокій незмінній підстилці при годівлі з вільним доступом до кормів, що представлені сухими повноцінними повнораціонними комбікормами при вільному доступі до води. В Україні таку технологію використовують як при утриманні в приміщеннях, так і в ангарах.

Утримання, годівля коней

Коней утримують у стайнях, обладнаних денниками та стійлами. Останні споруджують у два ряди вздовж бокових стін із проходом посередині стайні 2,6 м. Площа денників досягає 9 — 16 м2. їх облаштовують годівницями, які розміщують на висоті 1 м від підлоги. Стійла розділяють суцільними перегородками, їх розмір залежить від величини коней і в середньому становить: довжина — 3, шири­на — 1,75 м.

Навчальний відеофільм: "Технологія конярства"

Найдоцільніше в стайнях використовувати комбіновані підлоги — біля годівниці глинобитну, а ближче до сечового жолоба — дощану чи цегляну з ухилом у бік останнього. Для підстилки при­датні тирса, торф, солома з розрахунку 2 — 3 кг щодня на одну го­лову.

Годівниці (ясла) влаштовують вздовж стін. У приміщенні для напування коней встановлюють корита чи невеликі баки з кришками. Роздавання кормів і прибирання гною проводять уручну. В стайнях мають бути приміщення для зберігання кормів, збруї, інвентарю. Для забезпечення тваринам оптимальних умов утримання застосовують припливно-витяжну вентиляцію.

Стайні будують на 20, 40 та 60 голів робочих коней. Узимку температуру в приміщенні підтримують на рівні 4 — 10 °С, відносну вологість повітря — не менше ніж 85 %.

Робочих коней утримують у стійлах, а жеребців, жеребних і підсисних кобил — у денниках. У кінних заводах племінне поголів’я розміщують у денниках. Конюх доглядає 15 — 20 голів. Кожну пару тварин закріплюють за їздовими, які відповідають за їхній стан здоров’я, роботоздатність та раціональне використання.

Годівля. Характерною особливістю органів травлення коней є невелика місткість шлунка, тому за одну даванку їм не можна згодовувати велику кількість кормів. Переповнення травного каналу спричинює утруднення дихання й сповільнення руху тварин.

Під час виконання робіт коні витрачають енергію, джерелом якої є вуглеводи, що використовуються організмом упродовж перших трьох годин роботи. Тому коней годують залежно від її характеру, тобто в разі виконання важкої і середньої роботи 6 — 7, а якщо вони відпочивають — то 3 рази на добу.

Напувають тварин після поїдання грубих кормів до згодовування концентрованих, оскільки потрапляння води в організм після концкормів зумовлює їх вимивання в кишки, що значно знижує перетравність корму.

У стійловий період до раціону коням уводять концентровані (овес, ячмінь, пшеничні висівки, зерно кукурудзи і в незначній кількості зерно пшениці та жита), грубі (сіно — переважно злакове, солома — вівсяна, просяна, ячмінна), соковиті (кукурудзяний силос, буряки, морква) корми. За загальною поживністю грубі в раціоні можуть досягати 50 %. Сіно бобових культур згодовують у суміші із злаковими, бо окрема його даванка спричинює у тварин здуття й кольки.

Улітку коней випасають на пасовищах чи згодовують свіжоскошену траву. Тваринам верхових і рисистих порід її згодовують до 50 кг на добу. 

Кількість концентрованих кормів у раціонах робочих коней за­лежить від виду роботи. Якщо робота легка, то їх даванку зменшують, а в раціон вводять більше грубих і соковитих. Частка концентрованих кормів у раціонах робочих коней становить 30 — 40 %. На 100 кг живої маси максимальна кількість грубих кормів досягає 3 — 4 кг, із них сіна — 1,5 — 2 кг. Норми годівлі для робочих коней визначають залежно від живої маси, роботи, яку необхідно виконати, її інтенсивності та фізіологічного стану організму

У разі роботи коней у полі норму годівлі збільшують на 20, а на важких дорогах та під час виконання транспортних робіт — на 10 %. Тваринам, які не працюють, норму годівлі знижують на 30 % порівняно з тією, що розрахована для виконання легкої роботи.

Племінним і спортивним коням згодовують доброякісне сіно, соковиті (морква, цукрові буряки, картопля) та суміші концентрованих кормів, які у зимовий період становлять не менше ніж 50, а за пасовищного утримання — 30 — 40 %.

Перед годівлею коней напувають (добова потреба води взимку — 30 — 50, влітку — 70 — 80 л на одну голову), після чого згодовують корми у такій послідовності: грубі, соковиті й концентровані. Половину грубих кормів дають у вечірню годівлю.

Концентровані корми згодовують однаковими даванками або за­лежно від характеру й тривалості роботи розділяють їх на ранок і обід. Годувати коней припинять за 30 — 40 хв до початку роботи, оскільки в цей період відбувається часткове перетравлення корму і перевантаження травного каналу зменшується.

Годівля та утримання овець

Годівля. Потреба в поживних речовинах для овець залежить від їхньої живої маси, виду продукції, рівня продуктивності та особливостей утримання. Необхідність використання певних кормів визначається належністю овець до жуйних та віком, особливо ягнят від народження до відлучення та молодняку в перші два-три місяці після відлучення від вівцематок. Враховують також зону розведення та виробничі й економічні умови конкретного господарства.

Навчальний відеофільм: "Технологія вівчарства"

Структура річного балансу поживних речовин для овець залежить від зональних умов господарства і може коливатися в широких межах: концентровані корми — 15 — 20 %, сіно — 18 — 22, соло­ма — 4 — 12, силос і сінаж — 20 — 25, зелені корми — 38 — 40 %. За­гальне співвідношення кормів за поживністю може бути й іншим. Усього для вівці на рік необхідно: концентрованих кормів — 1 — 1,2 ц, сіна — 2 — 2,5, соломи — 1 — 1,5, силосу і сінажу — 6 — 7, зеленого корму — 14 — 16 ц.

Норми годівлі та раціони овець залежать від статі й віку тварин, рівня їх продуктивності, фізіологічного стану, пори року, системи утримання. В нормах годівлі передбачають витрати поживних ре­човин і енергії на кожний вид продукції чи специфіку фізіологічно­го стану овець та на підтримання життя тварин у певних умовах технології виробництва конкретного господарства. Раціони складають з урахуванням забезпечення тварин необхідною кількістю по­живних речовин, умісту сухої речовини та окремих компонентів корму, які визначають високий рівень перетравності й ефективності їх використання.

Упродовж річного виробничого циклу раціони дорослих овець залежать від їх статі, живої маси, очікуваної продуктивності й специфіки відтворного навантаження (парування, лактація та ін.). Для баранів-плідників розрізняють непарувальний і парувальний періоди, а вівцематок — холостий та перший період кітності, другий період кітності, перший та другий періоди лактації. З підвищенням фізіологічного навантаження овець у зв’язку з процесами відтворення зростають і норми годівлі.

Специфіка годівлі ягнят і молодняку овець залежить від віку, статі, живої маси та очікуваної продуктивності. Ягнят протягом першого місяця життя привчають до поїдання концентрованих (50 г на добу), сіна та інших кормів. Упродовж другого місяця поживність підгодівлі збільшують до 0,2 к. од. і доводять на час відлучення ягнят від вівцематок у 4-місячному віці до 0,6 к. од. Добову даванку концкормів доводять від 100 г у другому до 400 г у четвертому місяцях життя, сіна — з 0,15 до 0,5 кг, силосу — від 0,2 до 0,5 кг, інших кормів (коренеплоди, трава) — до 1 — 1,5 кг напри­кінці періоду. Після відлучення від вівцематок норми годівлі ярок і баранчиків також поступово збільшують.  Для забезпечення зазначених потреб залежно від пори року до раціонів молодняку вводять концентровані корми (яркам — до 300 — 400, баранчикам — близько 500 — 600 г), сіно (0,8 — 1 кг), силос (2 — 3), коренеплоди (1 — 1,5), зелені корми (4 — 6 кг).

Утримання. Існують дві системи утримання овець — пасовищна й стійлова. Пасовищну зазвичай практикують у теплу вегетаційну пору року (кінець весни, літо, початок осені), а стійлову — в холод­ний невегетаційний період (кінець осені, зима, початок весни). Хоча бувають винятки: на стійловому утриманні вівці можуть перебувати в теплу пору року, а пасовищному з використанням запасу сухих рослин із літа — узимку. Пасовищна система утримання буває відгінної форми, коли пасовища розміщені за межами господарства і мають сезонний характер (літні гірські пасовища — полонини, осінні передгірні тощо). Залежно від тривалості використання пасовищ і стійла протягом року розрізняють стійлово-пасовищну, пасовищно-стійлову, стійлову та пасовищну системи утримання.